Тема: Українська держава і територія держави Україна. Населення України
Фізико-географічне положення
Україна має вигідне географічне і геополітичне положення, потужний природно-ресурсний, трудовий і виробничий потенціал, великі можливості для економічного розвитку.
Україна розташована в основному на південному заході Східноєвропейської рівнини, в Центрально-Східній Європі. Лише невелику частину її території (5%) займають Карпатські і Кримські гори — складові великої Гімалайсько-Альпійської гірської системи. Територія України лежить у помірному кліматичному поясі Північної півкулі. Тільки Південний берег Криму – у субтропічному поясі. В її межах чітко (як ні в жодній іншій країні Європи) простежуються три фізико-географічні зони — лісова, лісостепова і степова, а в Карпатах і Кримських горах — висотна поясність. Фізико-географічні зони України помітно змінюються із заходу на схід (насамперед за кліматичними і ґрунтово-рослинними ознаками).
Україна — найбільша держава Європи. Її площа становить 603,7 тис. км кв. – це найбільша держава Європи – 5,7% площі Європи. За кількістю жителів Україна поступається в Європі тільки Німеччині, Франції, Великобританії та Італії.
Територія України розташована між 44° 23' і 52° 25' північної широти та між 22° 08' і 40° 13' східної довготи. Вона простягається зі сходу (крайньою східною точкою є с. Червона Зірка Луганської обл.) на захід (м. Чоп Закарпатської обл.) на 1316 км. У найширшій центральній частині держави відстань між крайніми північною (с. Грем'яч Чернігівської обл.) та південною (мис Сарич у Криму) точками досягає 896 км.
Загалом територія держави витягнута із заходу на схід на 423 км більше, ніж з півночі на південь. Протяжність північної і південної частин із заходу на схід значно менша, ніж центральної.
Україна має широкий більш як 2590 км вихід до країн Центральної і Західної Європи.
Відстань до умовної столиці Європи Страсбург (Франція) не перевищує 2000 км.
Україна знаходиться в другому (східноєвропейському, київському) часовому поясі. Різниця в географічній довготі між крайніми західною і східною її точками дорівнює 18°, що відповідає різниці в часі 1 год і 12 хв. Середній меридіан другого часового поясу проходить поблизу Києва, тобто майже центральною частиною території України.
Центр України знаходиться в точці з географічними координатами 49° 01' північної широти і 31° 02' східної довготи. Ця точка розміщена за 2 км на захід від м. Ватутіного у Черкаській області – с. Мар'янівка. За іншою версією – с. Добровеличківка Кіровоградської області.
В межах України знаходиться географічний центр Європи село Ділове Рахівського району, Закарпатської обл.
Територія нашої держави розташована приблизно на широті Франції, північної частини Сполучених Штатів Америки і південних районів Канади, тому має подібні з цими країнами природні умови. Для України характерні великі запаси, вдале поєднання і територіально компактне залягання покладів багатьох цінних корисних копалин.
Україна має переважно рівнинний рельєф, порівняно теплий помірно континентальний клімат, родючі чорноземні ґрунти. Гори — Карпати і Кримські — невисокі і не перешкоджають здійсненню господарських зв'язків. Частина річок судноплавна. Усе це сприяло її давньому компактному заселенню, великому господарському, зокрема землеробському, освоєнню земель. На заході і півночі є значні ресурси поверхневих і підземних вод, у тому числі мінеральних. Великі можливості для розвитку санаторно-курортного господарства і туризму.
Економіко-географічне положення ЕГП - положення щодо суспільних утворень та явищ. 1. ПГП - (політико-географічне положення) - розміщення щодо сусідніх країн і і військово-політичних блоків, осередків напруги і регіональних війн. 2. ТГП - відносно міжнародних шляхів сполучення (транспортно-географічне положення) 3. СП - (сусідське положення) - оцінка можливостей економічного співробітництва з країнами-сусідами, положення щодо найбільших мінерально-сировинних баз світу.
Оцінка ТГП (транспортно-географічне положення) Україна розташована на перетині “трьох частин світу” (Європа, Азія, Північна Африка) через її територію проходять транзитні шляхи сполучення що з'єднують країни Азії, Західної та Центральної Європи. До них належать: магістральні трубопроводи - нафтопровід “Дружба” , газопроводи “Прогрес”, “Союз”, “Уренгой-Ужгород”; автомагістралі: Київ - Брест, Харків - Москва, Київ - Львів... Вихід до Південної Африки, через Чорне море, протоки Босфор, Егейське море (протока Дарданелли) Середземне море. Україна має 19 морських портів (найбільші Одеса, Миколаїв, Іллічівськ (Чорноморськ), через які підтримуються воднотранспортні сполучення з країнами світу. Діють поромні переправи: - Іллічівськ-Варна (Болгарія), Іллічівськ - Поті (Грузія), Крим – Кавказ. Через Дунай можливий вихід України до 7 країн Європи (Молдова, Румунія, Болгарія, Хорватія, Угорщина, Австрія, Німеччина). Важливе значення мають авіаційні сполучення через аеропорти міжнародного класу, які знаходяться в містах: Київ, Львів, Харків, Сімферополь, Донецьк. Висновок: ТГП України сприяє розвитку транспорту та зовнішньоекономічним зв'язкам. ТГП вигідне - цьому причина, сприятливі природні умови, особливо 95% рівнинної території України.
Оцінка СП (сусідське положення) СП - сприятливе. Україна підтримує тісні економічні зв'язки зі всіма країнами сусідами. Україна наближена до важливих мінерально-сировинних баз Європи (нафта Росія), ліс (Росія, Білорусь) Україна безпосередньо межує з сімома країнами світу. Ситуацію змінила війна з Росією з 2014 року, яка триває і донині, на жаль.
Геополітичне положення України вигідне й водночас складне. Вона розташована приблизно на однакових відстанях від позаєвропейських центрів світової політики й економіки – Вашингтона й Токіо, відносно близько до столиць найбільших європейських держав – Берліна, Лондона, Парижа, Рима, а також Брюсселя та Страсбурга, котрих називають “столицями Європи”, і досить близько до столиць сусідніх з нею держав. Україна знаходиться на перетині Центральної і Східної Європи, перебуваючи одночасно в обох регіонах.
Кордони України Державний кордон — лінія і уявна вертикальна поверхня, що проходить через цю лінію, визначає межі державної території, — суші, вод, надр, повітряного простору — тобто межі розповсюдження державного суверенітету. Делімітація кордонів (лат. delimitatio — встановлення меж) — визначення загального положення і напрямів державного кордону між суміжними державами шляхом переговорів. Ухвали про делімітацію звичайно є складовою частиною мирних договорів або спеціальних угод про встановлення або зміну державних кордонів. В ході делімітації договірні сторони складають — як правило, по карті, без проведення робіт на місцевості — опис проходження лінії кордону, який може бути самостійною статтею в самому договорі або в додатку до нього. Відповідно до певного в договорі положення лінії кордону вона наноситься на географічну карту, яка, як правило, є складовою частиною договору про делімітацію і в цій якості служить наочним свідоцтвом про положення. Матеріали делімітації служать підставою для подальшого етапу визначення положення кордонів — проведення їх на місцевості (демаркації). Демаркація кордонів (лат. demarcatio — розмежування) — проведення лінії державного кордону на місцевості з позначенням його спеціальними прикордонними знаками. Територіальні води України, або акваторія, яка є продовженням Української території в морі, - прибережні морські води завширшки 12 морських миль (22,2 км), відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, що з'єднують відповідні точки. 1 морська миля – 1850 м.
Україна має протяжний державний кордон. Його довжина становить 7700 км. Кордон простягається по суходолу (5740 км) і морях (1960 км). 1560 км морського кордону припадає на Чорне море і 400 км — на Азовське. За протяжністю державного кордону Україна посідає одне з перших місць у Європі. Держава безпосередньо межує з сімома країнами — Російською Федерацією, Білоруссю, Молдовою, Румунією, Польщею, Угорщиною і Словаччиною. Найдовшими є кордони з Російською Федерацією (2063 км), Молдовою (1191 км) і Білоруссю (1084 км). Довжина кордону України з Румунією становить 625 км, Польщею — 543 км, Угорщиною — 135 км, Словаччиною — 99 км. Через Чорне море Україна має спільні кордони з Туреччиною, Болгарією і Грузією. Державний кордон України здебільшого проходить рівнинними територіями. Лише з Румунією, Польщею і Словаччиною він простягається гористими районами Карпат, причому з Румунією — на значній відстані. Південну частину України омивають води Чорного та Азовського морів, а на крайньому південному заході її кордон виходить до нижнього Дунаю — другої за довжиною після Волги річки Європи. Через практично незамерзаючі порти Чорного моря, а також Азовське море і Дунай, здійснюється воднотранспортне сполучення з багатьма країнами. Дунай і його судноплавні притоки протікають через територію семи європейських держав. Частина державного кордону України проходить природними рубежами: з Польщею — по р. Західний Буг, з Білоруссю — по Дніпру, з Російською Федерацією — по Сіверському Дінцю, з Румунією — по Кілійському гирлу Дунаю і по самому Дунаю, з північно-західною частиною Молдови — по Дністру, з північною її частиною — по р. Прут; у Закарпатті окремі відрізки державного кордону України з Румунією та Угорщиною пролягають по лівій притоці Дунаю — р. Тисі. Північний і північно-західний кордон України з Російською Федерацією, Білоруссю і Польщею простягається низовинною, місцями заболоченою територією Поліської низовини. Рівнинною територією, де також відсутні природні рубежі, проходить східна частина державного кордону України з Російською Федерацією. Через низовину (Закарпатську) проходить кордон України з Угорщиною і частково зі Словаччиною. У західній частині України її державний кордон пролягає незахищеною природними рубежами височинною, передгірною та гірською місцевостями (з Молдовою, Румунією, Словаччиною і Польщею). Для України, що знаходиться на межі між так званим Сходом і Заходом Європи, на території, по якій здійснюються масові широтні і меридіональні перевезення у державі, яка тільки-но дістала незалежність, зміцнення державних кордонів набуває важливого військово-політичного значення. Відсутність на більшій їх частині природних рубежів вимагає додаткових витрат на спорудження відповідних оборонних об'єктів, забезпечення військового базування. Державний кордон є і мусить бути недоторканним, незмінним.
Україна і міжнародні організації
Україна ввійшла в ряд міждержавних економічних об’єднань, стала асоційованим членом міжнародних структур, розширює партнерські відносини з державами світу та країнами сусідами: СНД (Співдружність Незалежних держав) - 12 країн (Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан, Киргизстан); Член Ради Європи (9 листопада 1995 р.).
Україна є країною-засновницею ООН (1945 р.) а також є країною-засновницею такої міжнародної організації як МАГАТЕ (Міжнародне агенство з атомної енергетики)
Україна ввійшла до низки перспективних регіональних інтеграційних утворень: ЦЄІ (центральноєвропейська ініціатива); ЧЕС (Чорноморське економічне співробітництво); ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова).
З 1992 року Україна була прийнята до найбільш важливих світових фінансово кредитних організацій: МВФ (Міжнародний Валютний фонд) - спеціалізована представницька організація ООН; МБРР (Міжнародний Банк реконструкції та розвитку), заснований одночасно з МВФ; найбільша у світі фінансово-кредитна організація, надає довгострокові кредити з метою сприяння соціального і економічного розвитку. Визначні гарантії самостійності забезпечує Україні активна участь у програмі НАТО “Партнерство заради миру”.
З 2008 року Україна стала членом Світової організації торгівлі (СОТ).
У 2014 р. Україна підписала асоційовану угоду із ЄС.
2. Демографічні процеси та статево-віковий склад населення світу й України
Наука демографія та демографічні процеси Населенням називають сукупність людей, які постійно живуть на певній території. Воно є об’єктом вивчення багатьох наук: статистики, соціології, етнографії, географії населення. Питаннями, пов’язаними з кількістю населення та її змінами (динамікою), займається наука демографія. Кількість населення залежить від кількох процесів, які і є об’єктами дослідження демографії. Насамперед демографія вивчає процеси відтворення населення, тобто зміни поколінь у результаті його природного руху. Природний рух населення характеризується такими показниками, як народжуваність, смертність, природний приріст. Ці показники вимірюються у проміле (‰) або в розрахунку кількості осіб на 1000 жителів (осіб/тис. жителів) за певний період, зазвичай за рік.
Природний приріст – це різниця показників народжуваності та смертності. Його розраховують за формулою: Природний приріст (‰) = Народжуваність (‰) – Смертність (‰). Природний приріст може бути додатним і від’ємним. Додатні показники приросту спостерігаються, якщо рівень народжуваності вищий за рівень смертності. Це норма для більшості країн світу. Утім у низці країн Європи відбувається зворотний процес. Там смертність вища, ніж народжуваність, і природний приріст є від’ємним. Це явище має назву депопуляція. Депопуляція – систематичне зменшення абсолютної чисельності населення країни або території. Депопуляція спричинюється до того, що кожне наступне покоління чисельно менше за попереднє. При цьому відбувається «старіння нації» – зростання частки людей літнього віку. Це негативно впливає на процеси відтворення, що зрештою призводить до вимирання нації. Таким чином, природний рух населення впливає на його статево-вікову структуру, що визначає забезпеченість країни людьми працездатного віку. На чисельність населення, крім природного руху, впливає й механічний рух, або міграції – переміщення людей по території зазвичай зі зміною місця перебування назавжди або на певний проміжок часу. Також демографія вивчає якість населення, що передбачає передусім його можливість самовідтворюватися. Вона характеризується такими основними показниками, як шлюбність, розлучуваність, рівень здоров’я. Отже, демографія вивчає такі дані про населення, як кількість, природний рух (відтворення) та механічний рух (міграція), статево-вікова структура, тривалість життя, якість населення. Усі ці показники називають демографічними. До провідних завдань демографії належить аналіз сучасного стану, а також короткочасні та довгострокові прогнози щодо динаміки кількості населення у світі або на окремій території. Демографія (з грец. – народоопис) – наука, що вивчає кількість і якість населення, а також причини, які призводять до їхньої зміни.
Зміна кількості населення в Україні
На думку вчених, населення України, як і всього світу, через численні епідемії, війни, несприятливі природні процеси тривалий час зростало дуже повільно. Так, на початку ХІV ст. воно становило близько 4,4 млн осіб, через 200 років – 5,2 млн, а ще через 200 років – 9 млн. На початку ХІХ ст. в межах сучасної території України налічувалося вже понад 30 млн осіб, а на початку ХХ ст., перед Першою світовою війною, – 35,2 млн. Протягом ХХ ст. населення зростало нерівномірно. Через дві світові війни, голодомори, сталінські репресії, депортації, вимушені переїзди людей на загальнорадянські будівництва до Сибіру та Далекого Сходу, освоєння цілинних земель у Казахстані чисельність населення в Україні періодично зменшувалася, а потім знову збільшувалася. Унаслідок усіх цих негативних явищ Україна втратила 35–40 млн осіб. Тобто, якби не ці втрати, нині в нашій державі проживало б удвічі більше людей.
Після Другої світової війни населення України зростало аж до 90-х років ХХ ст. і досягло максимальної позначки 52,2 млн осіб у 1993 р. Відтоді почалося неухильне скорочення. Найбільш стрімкими темпами це відбувалося на межі століть, коли Україна щороку втрачала до півмільйона людей. У наш час тенденція до зменшення зберігається. На ситуацію впливають як спільні для всіх країн Європи, так і притаманні лише Україні чинники. Серед останніх – економічні, соціальні та екологічні чинники.
Економічні негаразди пов’язані з глибокою кризою, яку переживає наша країна на шляху переходу від планової до ринкової економіки.
Соціальні причини скорочення населення зумовлені недостатнім фінансуванням системи охорони здоров’я, зростанням кількості розлучень, стрімким збільшенням частки людей літнього віку, виїздом із країни людей працездатного віку за кордон.
Екологічна ситуація у багатьох регіонах країни залишається складною через значне забруднення навколишнього середовища, аварію на ЧАЕС. Це призводить до зростання рівня захворюваності та смертності.
3. Природний рух населення світу й України
Два типи відтворення населення
Залежно від переважання впливу тих чи тих причин на природний рух населення у світі склалося два основні типи відтворення населення, що є характерними для різних типів країн.
Першому (звуженому) типу відтворення населення притаманні низькі та дуже низькі показники народжуваності (10–16 осіб/тис.) і невисокої смертності (9–12 осіб/тис.), тому й низький природний приріст (1–7 осіб/тис.). Такий тип відтворення властивий здебільшого високорозвиненим країнам світу. Він спостерігається у Європі, Північній Америці, Австралії, Новій Зеландії, Японії. Низький рівень народжуваності тут пов’язують зі зростанням ролі жінки у суспільному житті, відсутністю ранніх шлюбів, підвищенням рівня культури суспільства, поширенням міського способу життя, «подорожчанням дитини», тобто збільшенням витрат на її утримання й освіту. На природний приріст населення тут також вплинули екологічні чинники, що призводять до зростання спадкових хвороб і дитячої смертності. Перший тип відтворення також характерний для більшості європейських країн із перехідною економікою, зокрема й для України. Головним чинником цього є економічна криза і, як наслідок, доволі низький рівень матеріального забезпечення родин. З першим типом відтворення населення пов’язано багато проблем. Одна з них – «старіння нації».
Другий (розширений) тип відтворення населенняхарактернийдля країн, що розвиваються, та азіатських країн із перехідною економікою. Він поширений в Африці, Азії, Латинській Америці, Океанії. Це саме ті регіони світу, що зазнали «демографічного вибуху» у ХХ ст. Цьому типу відтворення населення притаманнівисокі та дуже високі показники народжуваності (29–50 ‰) і відносно низька смертність (7–12 ‰), а отже – високий природний приріст (18–30 ‰).Найвищим природним приростом у світі вирізняютьсяафриканські країни: Нігер (33,4 ‰), Уганда (33,2 ‰), Малаві (33,1 ‰).Високим показникам приросту сприяють традиційно великі родини (у середньому з 6 осіб), ранні шлюби, залежне становище жінки у родині, переважання сільського способу життя, релігійні забобони тощо. За останні 50 років унаслідок зниження рівня смертності в цих країнах зросла й середня тривалість життя: в Африці – з 38 до 53 років, в Азії – із 41 до 63 років, у Латинській Америці – з 52 до 67 років. Країни з другим типом відтворення мають багато проблем, пов’язаних із неконтрольовано високим приростом населення: нестача продуктів харчування, безробіття, брак коштів на розвиток соціальної сфери.
Демографічна політика
Обидва типи відтворення населення спричиняють певні соціальні й економічні проблеми, тому більшість країн намагаються контролювати природний приріст населення, здійснюючи демографічну політику.
Демографічна політика – це система державних заходів із регулювання народжуваності у бажаному напрямі.
У наш час майже 130 країн ведуть активну демографічну політику. Серед них усі високорозвинені держави та понад 80 тих, що розвиваються.
У розвинених країнах із першим типом відтворення демографічна політика спрямована на стимулювання народжуваності. Перші такі спроби зробила Франція ще у ХІХ ст. Тепер цьому приділяють увагу багато країн. До основних заходів належать відпустки для догляду за дитиною, виплати при народженні немовляти, щомісячні виплати на дитину, суттєве зростання виплат на другу, третю й усіх наступних дітей, першочергове право на одержання квартири родинам із дітьми тощо.
Більшість країн із другим типом відтворення населення вживають заходів, спрямованих на скорочення народжуваності.
4. Міграції населення
Міграційні процеси в Україні В Україні спостерігається негативне сальдо міграцій. Нині за рахунок цього вона щороку втрачає понад 20 тис. осіб. Причому від’їжджають переважно кваліфіковані робітники та науковці, а прибувають біженці й переселенці. Найбільше людей з України емігрували до Росії, США, Німеччини, Канади, Ізраїлю. Іммігрують переважно вихідці з Кавказу, країн Центральної та Східної Азії, Молдови. Серед них є багато нелегальних мігрантів. Найбільший приріст мігрантів характерний для Києва, Одеської та Харківської областей. Внутрішні міграції – це переміщення людей у межах України. Значного поширення набули переїзди населення за напрямком «село – місто». Останнім часом спостерігається також зворотний процес – відтік частини міського населення (особливо людей літнього віку) в сільську місцевість на постійне місце проживання. Крім того, в Україні простежуються сезонні міграції – переїзди, пов’язані з тимчасовою роботою, чи до місць відпочинку. Відбуваються й «маятникові» міграції. Сотні тисяч громадян України щодня їдуть на роботу з приміської зони в міста, ввечері повертаючись додому. Головними в нашій державі є економічні чинники міграцій, що зумовлені переважно браком роботи. Потоки фізичної еміграції з України спрямовані здебільшого до Росії та європейських країн. Масштаби трудової міграції з України оцінюються у 1,4–2,7 млн осіб, із них більше половини – нелегали. Основні країни трудової імміграції – Росія (48 %), Італія (13 %), Чехія (12 %), Польща (8 %), Угорщина, Іспанія, Португалія (по 3 %). Громадяни України становлять найбільшу групу легальних мігрантів у країнах Європейського Союзу. Набули поширення й інтелектуальні еміграції («відплив умів») з України. З огляду на політичні причини загострилася проблема незаконного в’їзду в Україну біженців з країн Азії. Унаслідок військової конфронтації на Донбасі з 2014 р. виникла проблема внутрішніх біженців із зони бойових дій. З окупованих територій Донецької та Луганської областей в інші частини України переселилося більше ніж 1 млн осіб. Типовим прикладом міграцій на національному підґрунті в межах України є повернення на свої історичні землі репресованих у роки Другої світової війни кримських татар та їхніх нащадків. З екологічних причин багато людей залишили свої домівки у зоні відчуження, що виникла після аварії на ЧАЕС, і переселилися в райони, де немає загрози для їхнього здоров’я та життя.
Міграційна політика в Україні Цілями міграційної політики в Україні є зменшення масштабів зовнішньої міграції, стимулювання повернення емігрантів на батьківщину та контроль за перетином державного кордону. Міграційна політика – цілеспрямована діяльність держави, пов’язана з регулюванням і контролюванням міграційних процесів. Міграційна політика істотно впливає на стан трудового потенціалу і є складовою частиною загальної демографічної політики. За даними досліджень, Україну залишає майже дві третини мігрантів у віці від 15 до 39 років, які становлять основний трудовий потенціал держави. Майже третина емігрантів – люди з вищою освітою. Широкомасштабна еміграція негативно позначається на шлюбності й народжуваності, а отже, й на формуванні трудового потенціалу. В Україні розроблено закон «Про основні засади міграційної політики», у якому подано ширше тлумачення державної міграційної політики. Її основними напрямами є регулювання міграції громадян, іноземців та осіб без громадянства; допомога біженцям, раніше депортованим особам й іншим особам, які потребують допомоги; повернення кваліфікованих людських ресурсів в Україну; прогнозування міграційних потоків.
5. Статево-віковий склад населення
6. Пройти тести. Скрін результату тестування надіслати мені на емейл: sergioparallel@gmail.com
*матеріали взяті з сайту "Готуйся серйоЗНО до географії"
Comments