1. Виконайте самостійну роботу по попередній темі за посиланням
2. Перегляньте відео
3. Опрацюйте теоретичний матеріал
Урбанізація як всесвітній процес Справжнім феноменом суспільного розвитку ХІХ–ХХІ ст. стало швидке зростання міст. Нині щороку міське населення у світі збільшується приблизно на 50 млн осіб. У містах люди живуть, навчаються, працюють, проводять своє дозвілля. Паралельно з принадами міського способу життя виникли й гострі проблеми, які фахівці називають «хворобами міста»: катастрофічне забруднення довкілля, тонни неутилізованого сміття, шум і стреси, велике скупчення людей. Усе це – наслідки явища урбанізації. Урбанізація (з латин. – міський) – процес швидкого зростання міського населення, поширення міського способу життя та підвищення ролі міст у розвитку суспільства.
Загальні риси урбанізації
Як глобальний процес урбанізація має загальні риси, властиві всім країнам світу.
По-перше, відбувається швидке зростання частки міського населення. Якщо на початку XIX ст. у містах проживало 3 % населення світу, то через 100 років цей показник зріс до 14 %, а на початку XXI ст. становить уже 51 %. Очікують, що до 2030 р. частка міських жителів досягне 60 %. Які причини зумовили такі стрімкі темпи зростання міського населення? Насамперед це міграція людей із села до міста. Крім того, межі міст розширюються, вони поглинають передмістя. Виникають і нові міста, а у зв’язку з розвитком промисловості та сфери послуг деякі села перетворюються на міста. Зрештою, природний приріст у самих містах більший, ніж у селах, що веде до швидкого зростання їхньої людності.
По-друге, відбувається концентрація населення та господарства у великих містах. Саме такі міста найбільше відповідають економічним і духовним запитам людей. Тут багато робочих місць, сучасних наукоємних виробництв, добре розвинута сфера послуг (заклади освіти, культури, побутового обслуговування, місця відпочинку). Якщо на початку XX ст. великих міст у світі налічувалося близько 360, то тепер їх понад 2500. Серед великих міст найшвидше зростає населення міст-мільйонників. Ще 100 років тому у світі їх було всього 10, нині ж – 412. А міст-мультимільйонників уже 44. З них 29 міст мають населення 5–10 млн осіб, 12 міст – 10–20 млн осіб, а 3 міста – понад 20 млн осіб. Ви вже знаєте, що найбільшим містом світу є китайський Шанхай, у якому проживає 24,2 млн осіб.
По-третє, великі міста обростають містами-супутниками, залучаючи їх у зону свого впливу. Міста-супутники розташовані на відстані не більше ніж 30 км від головного міста і тісно поєднані з ним економічними зв’язками. Водночас до сфери впливу великих міст потрапляють також найближчі селища й сільські населені пункти. Так відбувається перехід до міських агломерацій.
Міська агломерація (з латин. – приєдную) – група населених пунктів, між якими існують тісні зв’язки (транспортні, виробничі, трудові, культурно-побутові) та частими є «маятникові» міграції населення.
Це більша, ніж місто, форма розселення. Вона є основною у розвинутих країнах. Кожна міська агломерація формується навколо великого міста або кількох близько розташованих міст, які називають ядром (ядрами) агломерації.
Якщо ядро одне, міську агломерацію називають моноцентричною, наприклад: Лондонська, Паризька, Нью-Йоркська, Сан-Паулу, Київська та ін.
Якщо передміськими зонами зростаються два міста – це біцентрична агломерація. Зокрема, такою є найбільша у світі за кількістю мешканців Токійсько-Йокогамська агломерація в Японії, населення якої становить 37,7 млн осіб.
Якщо ж ядер агломерації кілька, її називають поліцентричною. Такими є Рурська агломерація на заході Німеччини (зростається близько 100 міст) та Верхньосілезька на півдні Польщі (близько 20 міст).
Найбільші агломерації з’єднані транспортними комунікаціями і формують опорний каркас розселення. У наш час подекуди навіть міські агломерації зростаються між собою й утворюють суцільні урбанізовані зони, що є найбільшими формами – мегаполісами. Мегаполіс (з грец. – велике місто) – це група міських агломерацій, які майже зливаються забудовою і мають єдину інфраструктуру. Мегаполіси формуються стихійно. Їхня поява пояснюється надмірною концентрацією міського населення. Однак мегаполіс – це не суцільна забудова. 90 % його території становлять відкриті простори. Складові елементи мегаполіса пов’язані між собою економічно. Усі мегаполіси мають лінійний характер забудови, витягнутої уздовж транспортних магістралей. На відміну від міських агломерацій, у них проживають десятки мільйонів людей.
У світі утворилося 8 мегаполісів.
На території США виникли 3 мегаполіси: Приатлантичний (або Бос-Ваш, тобто від Бостона до Вашингтона, 50 млн осіб), Приозерний (або Чи-Піттс, від Чикаго до Піттсбурга, 35 млн осіб) та Каліфорнійський (або Сан-Сан, від Сан-Франциско до Сан-Дієго, 20 млн осіб).
У Японії існує мегаполіс Токайдо (від Токіо на південь до міста Кобе), в якому проживає майже половина населення держави (70 млн осіб).
У Західній Європі сформувалися мегаполіси Прирейнський (Рандстад) та Англійський, які часто об’єднують в один – Європейський хребет, або Блакитний банан, населення якого становить 89,8 млн осіб. Він пролягає від півночі Італії до півдня Великої Британії.
Два мегаполіси виникли у Китаї: Дельта річки Янцзи (де зливаються близько 20 міських агломерацій із загальною кількістю населення 80 млн осіб) та Дельта Перлинної річки (у районі Сянгану, охоплює 11 агломерацій, 47,3 млн осіб).
Іноді мегаполісом називають Москву з однойменною областю в Росії, де мешкає приблизно 20 млн осіб.
Формується Бразильський мегаполіс між Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу з населенням близько 38 млн осіб.
Відмінності урбанізації в різних країнах світу Явище урбанізації має свої особливості в країнах різних типів. Основними ознаками, якими різниться цей процес у розвинутих країнах і тих, що розвиваються, є рівень і темпи урбанізації. Рівень урбанізації показує, яка частка загальної кількості людей країни проживає в містах. Високим вважають рівень урбанізації понад 50 %, середнім – 20–50 %, низьким – менше ніж 20 %. Темпи урбанізації – це швидкість зростання міського населення. Для розвинутих країн характерні переважно високий рівень і низькі темпи урбанізації. Більше того, з кінця XX ст. населення великих міст Західної Європи почало зменшуватися. Щороку в середньому на 1 млн осіб скорочується кількість міських жителів у США. Зменшується й населення Токіо. Це результат процесу субурбанізації. Субурбанізація – відплив міського населення в передмістя, що супроводжується зростанням і розвитком приміської зони. Унаслідок цього формуються великі міські агломерації. Причому в ядрі такої агломерації живе лише 1/3–1/4 частина населення. Основна ж маса людей мешкає в передмістях і містах-супутниках. Країнам, що розвиваються, властивий середній або низький рівень урбанізації. Щоправда, у більшості країн Латинської Америки, країнах Перської затоки, Північної Африки, нових індустріальних країнах Азії він уже високий. Темпи урбанізації у 4,5 разу вищі, ніж у розвинутих країнах, що дає підстави говорити про «міський вибух». З перенаселених сіл, у яких немає роботи й елементарних умов проживання, люди їдуть до міст шукати кращої долі. При цьому швидко зростає частка міського населення країн. Але місто не в змозі забезпечити всіх переселенців житлом і роботою. Це явище дістало назву хибної урбанізації. Хибна урбанізація – зростання міського населення, що не супроводиться формуванням міського способу життя. За хибної урбанізації околиці величезних міст перетворюються на перенаселені нетрі з антисанітарними умовами, де люди живуть у наметах, кар тонних коробках, дерев’яних ящиках. Такі квартали є розсадниками хвороб і злочинності. У Бразилії їх називають «фавелами», у Перу та Колумбії – «барріос кландестінос», в Індії – «басті», в Африці – «бідонвілями». Останніми роками в умовах науково-технічного прогресу в розвинутих державах змінюються функції сільських поселень. Для них характерним стає явище рурбанізації (з англ. – сільський та латин. – міський) – поширення міського способу життя на селі. При цьому в село переносяться міські галузі господарської діяльності: сфера послуг і промисловість. На селі зростає кількість котеджів міських жителів. Найбільш рурбанізованою є місцевість навколо Парижа. Тут проживає понад 400 тис. селян, з яких лише 15 % зайняті у сільському господарстві. Інші працюють у столиці або передмістях чи обслуговують туристів. Отже, розселення є складною системою розміщення людей по території. Вона склалася історично і постійно змінюється.
Урбанізація в Україні Процес урбанізації в Україні розпочався у XIX ст. Особливо він прискорився після скасування кріпацтва в 1861 р. та швидкого розвитку промисловості. Утім міські жителі ще тривалий час становили незначну частку населення. Із 1930-х років у зв’язку зі спланованим радянською владою голодомором на селі та форсуванням процесів розвитку промисловості урбанізація пришвидшилася. Нею керувала держава: будувалися нові міста, розширювалися старі. З сіл прибуло населення, утворюючи клас робітників. У 1940 р. в Україні вже було 255 міст і 459 селищ міського типу, рівень урбанізації досяг 36,2 %. Лідером з цього погляду став Донбас, де рівень урбанізації становив 74 %. За ним слідували Харківщина і Дніпропетровщина. Після Другої світової війни темпи урбанізації зросли ще більше. Наприкінці 50-х років ХХ ст. в Україні вже було 332 міста і 744 селища міського типу, а рівень урбанізації зріс до 45,7 %. У 1960–1970-х роках почали формуватися міські агломерації навколо таких ядер, як Київ, Харків, Дніпро, Донецьк, Одеса, Львів. Рівень урбанізації вже був високим – 60,8 %. На початку 1990-х років рівень урбанізації майже досяг сучасного, що свідчило про перетворення України на високоурбанізовану країну. Кількість міст зросла до 437, а п’ять із них були містами-мільйонниками. Сформувалися 19 міських агломерацій. Темпи урбанізації сповільнилися. Почалися процеси субурбанізації. Разом з тим урбанізація мала однобічний характер, спрямований на промисловий розвиток. Якість міського життя була невисокою, наростали екологічні проблеми, сфера послуг не відповідала нормам міського способу життя, особливо в малих і середніх містах.
На сучасному етапі Україні притаманні високий рівень (68,7 %) та низькі темпи урбанізації. У результаті субурбанізації сформувалися міські агломерації – найбільша форма міського розселення в Україні. У них проживає близько 36 % населення країни.
До моноцентричних агломерацій належать, зокрема, Київська (5,2 млн осіб), Харківська (2,2 млн осіб), Одеська (1,5 млн осіб), Львівська (1,5 млн осіб), Запорізька (1,1 млн осіб).
Біцентричними є Дніпро-Кам'янська (2,4 млн осіб), Донецько-Макіївська (2 млн осіб), Горлівсько-Єнакіївська (783 тис. осіб), Ужгородсько-Мукачівська (469 тис. осіб), Лисичансько-Сєверодонецька (360 тис. осіб), Калуш-Долинська (298 тис. осіб) агломерації.
Поліцентрична агломерація сформувалася на Донбасі (4,7 млн осіб).
Домашнє завдання:
- опрацювати парагафи 53 і 54
- по бажанню створити презентацію про своє село чи місто (на оцінку) і відправити на мою електронну адресу sergioparallel@gmail.com