24.04. 11-ті класи . Географія

Тема: Національна економіка та показники її економічного розвитку. Світове господарство

1. 1. Прочитати підручник параграф 26

2. Опрацювати додатковий матеріал

Що таке господарство?

  Для задоволення своїх щоденних потреб людина виробляє різноманітні матеріальні та нематеріальні блага. Створюючи певні блага, люди вступають у зв’язки і взаємодію з навколишнім середовищем та між собою.

Господарство – сукупність усіх видів людської діяльності, які дають змогу задовольняти матеріальні та нематеріальні потреби суспільства, а також забезпечують його розвиток.

  Господарська діяльність людини здійснюється як окремими людьми або колективами, так і всім населенням країни або світу. Через те розрізняють кілька рівнів господарства.

   Найнижчим є домашнє господарство – приватне господарство окремої родини.

Особисте селянське господарство – це господарська діяльність на землі, яка проводиться фізичною особою індивідуально або родиною з метою задоволення особистісних потреб у сільськогосподарській продукції, а також реалізації її надлишків. Такі господарства можуть, крім того, надавати послуги з використання свого майна, наприклад у сфері сільського зеленого туризму.

Міське господарство – сукупність служб, інженерних споруд і мереж, заводів, фабрик, установ, які розташовані на території міста і призначені задовольняти повсякденні комунальні, побутові, матеріальні та соціально­ культурні потреби людей. Складовою частиною міського господарства є житлово-комунальне господарство.

Національна економіка (національне господарство) – сукупність взаємопов’язаних видів людської діяльності в межах певної країни, яка сформувалася у зв’язку з особливостями її географічного положення протягом певного періоду історичного розвитку.

  Національні господарства країн світу, що об’єднані економічними та політичними відносинами, формують світове (глобальне) господарство.

Виробництво – процес створення матеріальних і духовних благ, необхідних для  існування і розвитку країни.

     Вирішальним чинником виробництва є праця людини. Також виробництво неможливе без предметів та засобів праці. Предметами виробництва є сировини та матеріали, з яких виробляють продукцію. На селі особливим предметом виробництва є земля. Засоби праці – це машини та обладнання. Сукупність зайнятих працівників, а також предметів та засобів праці називають продуктивними силами.

    Важливу роль у господарстві відіграє матеріальне виробництво, тобто створення певної продукції. Розрізняють виробництво засобів праці та виробництво предметів споживання. 

Послуга– це дія індивіда на користь іншого, результат якої споживається в процесі її надання.

Спеціалізація(від лат. specialis – особливий) – це переважний розвиток тих виробництв, для яких на даній території умови є найкращими, а більша частина продукції призначена для обміну.

Отже, територіальний поділ праці (ТПП) – процес спеціалізації країн на виробництві певних видів продукції або наданні певних послуг.

    У зв’язку з територіальним поділом праці виникає обмін між територіями, тобто складається ринок товарів та послуг як сфера їх купівлі та продажу. Кінцева мета господарської діяльності – це розподіл та споживання створених благ. Якщо створені продукція та послуги не були затребувані на ринку, то господарство не отримало економічного прибутку.

Показники економічного розвитку національної економіки

  Найважливішими показниками, що характеризують економічний розвиток господарства країни, є валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП). Їх визначають як у абсолютних і відносних показниках (у розрахунку на душу населення, тобто в середньому на одну особу).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це сукупна ринкова вартість річного обсягу кінцевої продукції та послуг, що їх вироблено на території країни.

   До розрахунку ВВП включають лише кінцевий продукт, тобто товар чи послугу, що їх купують для безпосереднього використання. Благо, яке  купується з метою його подальшої переробки або перепродажу, називається проміжним

Найбільш точною характеристикою рівня економічного розвитку країни, а також зростання економіки єваловий внутрішній продукт (ВВП) на душу населення.Він у різних країнах для порівняння виражається в єдиній валюті – доларі США.

Індекс людського розвитку (ІЛР) – показник якості життя

     У 1990 р. була започаткована Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй 

 (ПРООН), яка щорічно видає «Доповідь про розвиток людини». У ній зазначається комплексний показник, який дає змогу оцінити й порівняти рівень життя людей у різних країнах та регіонах світу – індекс людського розвитку (ІЛР). Він був розроблений групою економістів на чолі з пакистанцем Махбубом-­уль­-Хаком. Спершу, визначаючи ІЛР, враховували три основні показники:

1. очікувану тривалість життя при народженні, що оцінює довголіття; 

2. рівень грамотності дорослого населення країни, який передбачає середню кількість років, затрачених на навчання, очікувану тривалість навчання та рівень професійної освіти;

3. рівень життя, який оцінюється через реальний дохід на душу населення в доларах США.

       У 2010 р. перелік показників був розширений ще трьома. Так, додали

  4. індекс соціально-економічної нерівності, тобто співвідношення доходів найбагатших та найбідніших верств населення (за 10-­бальною шкалою);

   5. індекс гендерної нерівності, тобто нерівність прав чоловіків та жінок у суспільстві;

    6. індекс бідності, що показує частку людей, які проживають за межею бідності. 

  Таким чином, індекс людського розвитку (ІЛР) – це комплексний показник, що розраховується для міждержавного порівняння і визначення рівня життя, грамотності, освіченості й довголіття як основних характеристик людського потенціалу досліджуваної території

Валовий національний продукт (ВНП) –  це сукупна ринкова вартість річного обсягу кінцевої продукції та послуг, що її одержано усіма національними виробниками, не залежно від того, де вони перебувають: у межах країни чи за кордоном.

      Водночас ВНП не враховує доходи підприємств, що розташовані в країні, але належать іноземцям, а також доходи іноземців, які працюють у країні. Тому

ВНП = ВВП + ДЗ – ДІ,

де ДЗ – доходи, що одержані національними суб’єктами за кордоном;

      ДІ – доходи іноземної спільноти у межах країни.

Секторальна модель економіки

Згідно з цією теорією економіка складається з трьох секторів.

• первинний сектор займається видобутком сировини для інших галузей. Це сільське господарство, рибальство, лісове господарство, мисливство та добувна промисловість. До нього також часто відносять діяльність, пов’язану зі збиранням, пакуванням, очищенням і переробкою сировини на місці;

• вторинний сектор економіки займається промисловою переробкою сировини на кінцеву продукцію, що готова до споживання. Тому до нього відносять переробну промисловість та будівництво. Вторинний сектор використовує сировину первинного сектора й виробляє на її основі продукцію, призначену для споживання, продажу або використання в інших галузях. Підприємства вторинного сектора зазвичай споживають багато енергії й потребують складних машин та технологій;

• третинний сектор економіки надає послуги як населенню, так і сприяє роз  витку виробництва, підвищуючи його продуктивність. У зв’язку зі стрімким зростанням та диференціацією сфери послуг у наш час деякі теоретики поділяють третинний сектор на два, а то й три. Власне до третинного сектора відносять установи, що постачають прямі нескладні послуги як для споживачів, так і для підприємств. Це роздрібна та гуртова торгівля, транспортні, житлово­-комунальні послуги, догляд за дітьми, індустрія розваг;

• четвертинний сектор пов’язаний з послугами для бізнесу: банківсько­фінансові, юридичні, інформаційні, страхові

• п’ятинний сектор сприяє формуванню «економіки знань». До нього належать послуги населенню, що потребують особливо високого рівня кваліфікації персоналу: освіта, медицина, наукові дослідження та розробки, що необхідні для удосконалення виробництва. 

Економічний розвиток та його етапи

   Економіка кожної країни історично проходить три етапи розвитку, протягом яких змінюється роль її різних секторів, – аграрний, індустріальний та постіндустріальний.

Економічний розвиток – це зміни в економіці країни, що супроводжуються значними структурними і організаційними зрушеннями у господарській сфері.

3. Пройти тест для самоконтролю

Форми суспільної та просторової організації виробництва

Форми просторової організації виробництва

    Підприємства різних виробництв по­різному розташовані на території одне щодо іншого, відносно населених пунктів, джерел надходження сировини тощо. В одних випадках вони мають одиничне розміщення, в інших – групове. Так формується просторова організація виробництва. Вона тісно пов’язана з розселенням, особливостями природних умов, забезпеченістю виробництва природними ресурсами, транспортною мережею тощо.

Чинники розміщення виробництва

4. Пройти тетс для самоконтролю

5. Підготуватись до контрольної роботи